Анатолій КРУГЛАШОВ, д.політ.н., професор: Відзначаючи День Конституції України і її прийняття у 1996 році, кожен з нас може озирнутися назад і краще усвідомити, який шлях пройшли ми разом з державою і держава разом з нами. Прийняття Конституції у свій час заклало основи правового фундаменту нашої держави, визначило систему її основних цінностей і зобов’язань перед громадянами. Ми зобов’язалися будувати спільно правову і соціальну державу. Вочевидь, за ці роки нам довелося пройти через низку криз. Серед них найбільш визначальною була Помаранчева революція, Революція Гідності, російська анексія Криму, війна на Донбасі і зараз повномасштабна війна з Росією. Але завжди Конституція відігравала роль вищого арбітру у наших внутрішніх суперечках. Вона відігравала роль тієї правової інстанції, до норм якої ми не завжди уважно, не завжди слухняно зверталися і звертаємося і над якою ми працюємо далі, вдосконалюючи її, часом вдало, а часом не дуже вдало. Як, наприклад, у 2011 році, коли президент Янукович за посередництвом слухняного і безхребетного на той час Конституційного Суду України зробив спробу конституційного перевороту.

Але ми вертаємося до нашої Конституції, тому що вона визначає цілі, завдання, мету нашої держави, її символи. А сьогодні ми її захищаємо – нашу державу, а з нею – і нашу Конституцію. І таким чином я думаю, що сьогоднішній день і ці святкування дуже важливі для нас з тієї точки зору, щоб не лише зрозуміти, де ми були і де ми є тепер, але й до чого ми прагнемо. Зокрема, у нашій Конституції з’явилися положення про європейську та євроатлантичну інтеграцію країни. І якщо щодо першої ми днями здобули важливе підтвердження правильності нашого руху, а саме – здобуття статусу кандидата на члени в ЄС, то з євроатлантичною інтеграцією у нас тривають різні політичні ігри, в т.ч., на самій верхівці влади. Я думаю, що це можна якоюсь мірою зрозуміти, але навряд чи варто приймати. Тому День Конституції – це день, коли ми намагаємося усвідомити, де ми були, де ми є і де ми хочемо бути, в якій державі жити, як і за що ми її любимо, за що ми її критикуємо, що в ній хочемо покращити. Нарешті, що всі ми разом захищаємо.

 Ігор НЕДОКУС, к.політ.н., доцент:

Конституція є Основним Законом. Вона регламентує ключові принципи організації суспільного життя. Вона повинна становити серйозну нормативно-правову базу держави. На жаль, у нас це не завжди є. Тому вважаю, що зміни в ній потрібні, причому, у багатьох сферах варто вносити ці зміни. Так, до прикладу, Венеціанська комісія неодноразово наголошувала на декларативності багатьох положень Конституції України. А у зв'язку з реформою децентралізації влади – великі запитання щодо адміністративно-територіального устрою і приведення у відповідність до реального стану речей положень нашого Основного Закону.

Також у багатьох сферах потрібна «ревізія» конституційних норм. Ми стартували, маючи добрий зразок французької конституції. Адже ні для кого не секрет, що коли було ухвалено Українську Конституцію 1996 року, найбільш активно вивчали, розглядали і відповідно інкорпорували в норми нашої конституції досвід саме французької конституції. Я пригадую, що тоді існувала певна суспільна  ейфорія з приводу ухвалення Конституції. Всі наголошували на тому, що взявши за зразок французьку конституцію, ми ось-ось заживемо як у Франції.

З іншого боку зрозуміло, що оскільки українське державотворення відбувається дуже активно, то, можливо, нам потрібно частіше звертатися до конституційних змін, ніж у сталих європейських демократіях, які напрацьовували століттями чи десятиліттями свої нормативно-правові акти. На завершення хочу підкреслити одне: треба шанобливо ставитися до своєї Конституції.

Наталія НЕЧАЄВА-ЮРІЙЧУК, к.і.н.:

Направду, усвідомлення важливості Конституції для держави у мене відбулося під час підготовки до вступу на історичний факультет нашого університету. Вивчаючи історію України, мене особливо захопила постать Пилипа Орлика та його Конституція. Саме тоді я вперше задумалася над тим, що таке гілки влади, чому окремі категорії населення потребують особливого захисту, яку роль відіграє лідер у державотворенні. Події Української революції 1917-1921 років спонукали до критичного аналізу й порівняння тих документів, які приймалися з тими результатами, яких вдалося досягти. І все разом змушувало почувати себе ніяково через те, що минув рік, два, три, а конституцію незалежної України так і не прийнято. Тож, 1996 рік став знаковим для мене особисто: моя держава нарешті отримала правове свідоцтво про народження, яким заявила усьому світові, що з радянським минулим покінчено.

Звісно, процес «відрізання» радянщини, як ми бачимо, відбувається болюче і складно. Як виявилося, це не одна операція, а триваліший операційний процес. Однак саме прийняття Конституції стало тим поштовхом, який спрямував вектор нашого розвитку у напрямку до відновлення власної самобутності й державної самостійності. Для мене Конституція – це цінності, насамперед. Це про любов і про повагу. До ближнього. До рідної землі. З боку як окремого громадянина, так і держави, як квінтесенція громадянського розвитку.