Понеділок, 28 грудня 2020 12:42

Хто обирає, той і усуває. Місцеві вибори 2020: роздуми експерта

Місцеві вибори 2020 року сколихнули все українське суспільство. Цього року вперше відбулися вибори до рад та голів новоутворених районів та громад, а це - принципово новий досвід для України. Про особливості цьогорічної виборчої кампанії - думки доктора політичних наук, професора , зав. кафедри політології та державного управління ЧНУ імені Юрія Федьковича, директора Науково-дослідного інституту Європейської інтеграції та регіональних досліджень Анатолія Круглашова. Він також є членом Групи незалежних експертів з Європейської Хартії місцевого самоврядування Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи від України.

Н.Н.-Ю.: Якими, на Вашу думку, є основні електоральні особливості Чернівецької області?

А.К.: Передусім це визначається тим, що наша область найменша в Україні. Отже, вона має найменший демографічний і економічний потенціал насправді. Друга її особливість – це те, що наш край потрапив у жорсткі умови деіндустріалізації і відтак повернувся до свого первинного, можна так сказати, аграрного і торгівельного типу економіки й зайнятості населення. Третя дуже важлива особливість: наша область прикордонна, межує з двома країнами. І це накладає особливості на все: на культуру, політику, економіку, на ціннісні та політичні орієнтації населення, вагомий відбиток. Четверта особливість – це поліетнічний, полікультурний склад населення. Це також вибудовує змісти і визначає форми внутрішньої локальної й регіональної комунікації населення, а також рамки поведінки для політичних акторів нашої області. Ну і, ясна річ, у нас є ще власні історичні традиції, які пов’язують з чудовим міфом буковинської толерантності: вони також додають певну місцеву специфіку і позначають вектор розвитку на електоральному полі нашого краю.Н.Н.-Ю.: Поділіться своїми враженнями від виборчих технологій та їх використання під час кампанії 2020

А.К.: На початок виборчої кампанії 2020 року – це були переважно комбіновані технології впливу через зовнішню рекламу, через медіа на свідомість виборця, відкладені очікування – тобто щось ось-ось має з’явиться, інтриги певної, технології бутербродів. В останньому випадку бажану інформацію «загортають» в інші інформаційні повідомлення. Використовуються технології безпосереднього зв’язку з виборцем, активно використовуються технології комунікації через соціальні мережі, через цілеспрямовану рекламу. На останньому тижні прогнозовано відбувалась війна компроматів, перехід від “сірих” технологій до чорних – це стосується, передусім, виборів міського голови (вкиди проти Р. Клічука, наприклад) й інших міських голів.

Н.Н.-Ю.: Як Ви вважаєте, чи відповідають існуючим суспільним запитам обіцянки кандидатів на виборах цього року?

А.К.: На мій особистий погляд, тут є величезний дисонанс, тому що ті проблеми, які хвилюють виборців, звичайних громадян, тобто, це питання безпеки в найширшому значенні цього слова, включаючи особисту безпеку, екологічну, безпеку руху транспорту, захисту в умовах коронавірусної епідемії, всі вони не стали вирішальними, навіть й не другорядними в порядку денному цих виборів. Тому що багато очільників влади нехтують елементарними правилами відповідальної поведінки й демонструють негативний приклад громадянам. І далі: місцевий розвиток, економіка, промисловість, послуги, інфраструктура, забезпечення якісною водою, транспортом, діяльність освіти, питання культури – мені здається, що ці питання або відсутні в обговоренні ключових політичних гравців, або вони перебувають на периферії їхньої уваги. Мене дивує, що в цій кампанії, як і у попередніх, зокрема у виборах 2015 року, відбувається підміна понять, що, відповідно, змінює і зміст кампанії. О. Пальчевський, наприклад, який запевняє виборців про гарантовану індексацію пенсії на 60 відсотків чи інші соціальні виплати. Але яке ж це має відношення до компетенції ОТГ, місцевих Рад? Це ж компетенція уряду, президента, центральних органів влади. Причому тут ці питання до місцевих виборів? Тобто, з одного боку, підміна порядку денного з місцевого на загальнонаціональні і переважно популістські гасла, а з другого – вибір серед місцевих проблем найбільш ситуативних, дражливих для виборців, тих, якими легше маніпулювати в якості своїх передвиборчих обіцянок.

Фактично, окремі учасники виборів на місцевому рівні намагаються «вихопити» зручні для швидкого вирішення проблеми і навколо цього починаються доволі показові спекуляції. Так, наприклад, у Чернівецькій міській Раді найбільш впливовою була фракція «Рідного міста». Ось вона у переддень виборів зробила ряд так званих «промоакцій», по іншому не скажеш, з ремонтом доріг. Тобто, це був відвертий рекламний хід. Мова йде свого роду про агітацію «справами». І навіть в агітації справами ми бачимо такий вибірковий, поверхневий і навіть зневажливий до громадян підхід у ході цієї виборчої кампанії.

Тому повернемось до того, з чого я почав: між реальними запитами нашого суспільства й між регіональними, локальними запитами територіальних громад, мешканцями новоутворених районів, які перебувають у невизначеному стані, області в цілому я бачу дисонанс, чимало суперечностей. І на мій погляд, порядок денний, який задається учасниками виборчого процесу, і той реальний порядок денний, вирішення проблем в якому потрібне виборцям – це дві різні картини світу.

Н.Н.-Ю.: Наскільки змістовною та успішною була рекламна кампанія на місцевих виборах 2020?

А.К.: Я думаю, що кожний, в залежності від своїх уподобань, своєї виборчої стратегії намагався організувати своєрідний виборчий «мікс». На загал, моє враження від тієї реклами, з якою мені довелось ознайомитися, таке, що в останні місяці виборів відбувалась активна розробка штабами нових PR-акцій, викид інформаційних продуктів тощо. Перед виборами 25 жовтня в хід ішли будь-які матеріали: ролики, замовні матеріали, реклама, дебати, будь що. Тут, на мою думку, ідеологічний компонент мало кого хвилював, за винятком нових партій. А більшість партій сьогодні ставиться до ідеології еклектично або вибірково, або намагаються себе показати на місцевих виборах такими добрими господарниками, і, на мою думку, це непогано для формату місцевих виборів. Наприклад, наполегливо це просувала «Єдина альтернатива», яка на посаду мера висунула Романа Клічука й позиціонувала його як потрібного місту господарника. Результати голосування продемонстрували, що це було правильне звернення до Чернівецької громади. Час невдовзі покаже, наскільки висловлені очікування та довіра будуть підтверджені справами лідерів виборчих перегонів.

Н.Н.-Ю.: Хочеться почути Вашу думку про значення цінностей у нашій місцевій політиці.

А.К.: В час, коли політики місцевого масштабу, але в складі загальнонаціональних партій йдуть на вибори, то їх діалог з виборцями повинен базуватися на ціннісному консенсусі. Тобто, виборець повинен знати від них не лише про те, скільки конкретно кілометрів дороги чи прокладених метрів труб, шкіл, пандусів спроможний забезпечити той чи інший кандидат. Виборець повинен знати, чи ця політична сила, той чи інший кандидат і кандидати є такими, яким можна довіряти важливі владні повноваження. Адже без взаємної довіри, без публічно взятих на себе зобов’язань, підтвердженого досвіду виконання цих зобов’язань, тобто, якраз без ціннісного компоненту, ефективна, результативна виборча кампанія неможлива. Ефективна й результативна з точки зору кінцевого результату – створення дієздатних, відповідальних перед країною і громадою рад. А оскільки ці питання не є локальними, питання цінностей не може бути суто місцевим, хіба що зафарбованими в нашу регіональну специфіку. Тут йдеться саме про цінності, а не про партійні гасла.

Я вважаю, що саме ціннісний вимір виборів є стратегічно важливим, визначальним. А вже конкретні обіцянки виступають або їх підтвердженням при їх реалізації, або індикатором неспроможності виконати те, що обіцяє той чи інший кандидат чи політична сила. Якби переважна більшість виборців дивилися на вибори через цю призму й були вимогливими в ціннісному аспекті, то ми б давно вже мали іншу владу, іншу країну.

Н.Н.-Ю.: Як Ви оцінюєте дієвість вітчизняної моделі місцевого самоврядування?

А.К.: Почнемо з колізії, створеної нашим законодавством. Україна обрала поки що модель «сильний мер – сильна рада». Ця дихотомічна конструкція є постійно конфліктною в своїй основі. Адже, якщо сильний мер і сильна рада є представниками однієї політичної сили або близьких, споріднених політичних сил, то ми маємо шанс на добру співпрацю, надіюся, в інтересах громади. А може бути співпраця в інтересах окремих особистостей, на основі задоволення вузько-групових інтересів. В разі, коли голова і більшість депутатів із різних політичних сил, з іншого табору, тоді ми маємо відвертий конфлікт.

Трапляються на практиці і наступні ситуації: сильний голова і слабка рада, але в тому випадку, коли немає впливових фракцій, депутати розколоті, вони не можуть створити коаліцію. Тоді відкривається можливість для узурпації влади не депутатською більшістю, як це відбулося в Чернівцях, а для концентрації влади сильним мером, як це відбулося, наприклад, в Одесі з Трухановим. Можна наводити й інші приклади.

Тож, тут немає однакової картини для різних рад. Тут є багато правових, інституційних, особистісних колізій. Тим не менш, переходячи від цієї проблеми до теми виборів: дуже добре для міста, для територіальної громади, коли і мер, і депутати перебувають на максимально близьких ціннісних, ідеологічних, партійних і господарських позиціях, коли вони більш-менш подібно бачать актуальність місцевих проблем: які і як треба вирішувати, дотримуються певної спільності у підходах і, відповідно, мають певний шанс належної реалізації потреб громади. На жаль, такі ідеальні випадки трапляються нечасто. Тому ті політичні сили, які мають достатній потенціал і спроможність, готові взяти на себе відповідальність, вони, звичайно, розуміють, що йти на вибори до ради і не мати свого голови – це мати серйозні проблеми надалі. І навпаки, той голова, який хоче прийти до влади і не повторювати помилки на прикладі Чернівецької області, досвід Балашова, Федорука, Михайлішина, повинен подбати про свою політичну команду. Причому як безпосередньо про ту команду, з якою він іде на вибори, так і про коаліцію споріднених політичних сил. Думаю, що політики намагаються це робити, інша справа, наскільки їм це вдається.

Н.Н.-Ю.: Наскільки важливо для політичної партії висувати і підтримувати свого кандидата на посаду місцевого голови в сучасних умовах?

А.К.: Голова громади або мер – це людина, яка, на відміну від депутатського корпусу, уособлює єдність територіальної громади, а не окремі інтереси її мешканців. Бо депутати, за визначенням, повинні представляти інтереси виборців одного округу, наприклад, у Чернівцях, це Гравітон, Роша, Калічанка тощо. І, відповідно, в таких умовах лише весь депутатський корпус має право виступати в інтересах територіальної громади. І вправний мер (голова) має діяти як диригент, майстер, творець симфонічного оркестру, який гратиме за однією партитурою і не какофонічну музику. Але якщо депутатський корпус прийшов в опозиції до мера, або мер перебуває в опозиції до депутатського корпусу, тоді це буде точно конфронтація, конфлікти, спроби дострокового зняття, судових позовів тощо.

Тому, якщо політична сила має потенціал і має відповідні ресурси на кампанію, тоді кандидат на посаду голови територіальної громади є важливим з огляду на можливості реалізації ним обіцяного під час виборів громаді. Але, «мерська» кампанія коштує дорожче, тож тут може бути різна логіка дій учасників виборів…

Н.Н.-Ю.: В свій час багато збурення і дискусій викликали в суспільстві та ЗМІ приклади відсторонення Чернівецького міського голови. Яке Ваше ставлення до таких дій депутатів?

А.К.: Я хочу нагадати – маленька історична довідка: подібний сценарій розігрувався з 2011 року вже не раз як у місті Чернівці, так і в місті Новодністровську нашої області. І ще близько у сорока містах України. Відповідно, його повторення дуже можливе. Якщо ті депутати або та фракція, яка стане ключовим гравцем і зможе сконцентрувати (на різних засадах, можливо, й корупційних) навколо себе депутатську більшість, перебуватиме в опозиції до новобраного голови. Не має значення, чи це в Чернівцях, чи в інших населених пунктах, але тоді такий конфлікт стає запрограмованим.

З моєї точки зору (я неодноразово про це писав і говорив в різних форматах обговорення), вважаю, що на рівні територіальних громад депутатський корпус не повинен мати права відправляти у відставку голову. Ми ще не дійшли до швейцарської моделі демократії, де регулярно проводяться референдуми з широкого кола питань. Принаймні на рівні територіальних громад ми повинні бути близькі до цієї моделі: той, хто обирає, той і усуває. Обирає територіальна громада, вона і лише вона й усуває. Роль депутатського корпусу при цьому велика, депутати повинні стежити з точки зору інтересів своїх виборців, законів, норм, статуту міської громади, як та чи інша посадова особа (у даному випадку міський голова), виконує свої зобов’язання, чи він працює ефективно, результативно на користь всієї громади.

Тоді, якщо є аргументовані претензії, то депутати повинні мати право на певний час відсторонити особу від займаної посади, наприклад, на період до трьох місяців. Цього достатньо для того, щоб організувати місцевий референдум, чи плебісцит, і відповідним чином не відбирати у мешканців міста право висловити своє ставлення до роботи цієї посадової особи. Кожна зі сторін за цей час матиме можливість навести правові, економічні, політичні, будь-які процедурні аргументи на користь своєї позиції – як ініціатори усунення, так і сторона, яка захищає інтереси відстороненого мера. Тільки громада має право вирішувати це питання. Тому я вважаю, що Верховна Рада повинна цю норму закону переглянути, бо вона має відповідати європейським принципам Хартії місцевого самоврядування і нормам розвитку місцевої демократії. Але за нинішніх умов такі конфлікти прогнозовані.

Н.Н.-Ю.: Нові ради обрані. На депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування чекає чимало роботи і завдань, до виконання яких вони готові різною мірою. В таких умовах, чи не виникає потреба їх навчання, а також підвищення кваліфікації депутатів різних рівнів та новообраних місцевих голів?

А.К.: Діючий закон не передбачає механізмів і обов’язковості навчання депутатів – це з одного боку. Але з іншого – подивіться, що відбулося за 11, 12, 15 і навіть 20 років… Коли я був депутатом Чернівецької міської Ради у 1990-1994 роках, нас було 110 депутатів. Зараз більш, ніж удвічі менше: відповідно, відбувається скорочення депутатського корпусу. З іншого боку, відбувається своєрідна інтенсифікація роботи місцевих депутатів. Депутат і далі залишається ніби волонтером від громади, але, якщо взяти до уваги кількість і частоту сесій Чернівецької міської Ради, вона вже наближається до кількості сесій Верховної Ради України. Я трохи жартую, але справді ця тенденція – до професіоналізації роботи депутатів місцевих рад виразна і все більш помітна. Депутати дедалі більше працюють у сесійній залі, в комісіях, у тимчасових комісіях. Депутати все більше часу повинні віддавати якщо не професійній, то напівпрофесійній діяльності. А якщо взяти до уваги депутатів, які працюють у раді друге чи третє скликання, то це справді вже профі місцевого самоврядування.

Постає питання: а чи ці депутати володіють елементарними правовими, нормативними, комунікативними знаннями? Моя відповідь: у переважній більшості випадків – ні. А як же заповнити ці прогалини, цей дефіцит їх знань і компетенцій? Очевидно, що і сама держава, і місцеві органи повинні ініціювати їх навчання, тренінги, підготовку. Такі окремі спроби робилися у нас у Чернівцях різними інституціями, через окремі проекти. Але це відокремлені, несистемні спроби. Тому, на мій погляд, депутатський корпус в цілому, і не тільки вперше обраних депутатів, треба обов’язково навчати. До речі, маю добрий власний досвід – від Ради Європи чудово організовувалось навчання трьох категорій представників місцевих громад у 2016-2018 роках. Це навчання мерів (або голів), депутатів і навчання громадських активістів, які пробували свої сили й знову збираються пробувати себе, щоб бути обраними депутатами. То цікаві й корисні були речі, найбільше з депутатами й активістами. Хочу сказати, що дуже зацікавлена й мотивована публіка була. Тому я можу стверджувати, що попит, запит і потреба в таких формах навчання існує. Питання полягає в тому, як це унормувати, забезпечити, як це краще провести. Ще раз наголошую: навчати треба не тільки посадових осіб місцевого самоврядування, а і волонтерів, депутатів і в тому числі лідерів громадської і суспільної думки.

Інтерв’ю провела Наталія Нечаєва-Юрійчук

Вперше опубліковано 26 грудня 2020 р. в "Буковинському віснику державної служби та місцевого самоврядування".

http://buk-visnyk.cv.ua/naukova-dumka/

Новини партнерів

«На пенсію – не раніше, ніж відпрацюєш 35 років», - експерт РПР

«На пенсію – не раніше, ніж відпрацюєш 35 років», - експерт РПР

20 жовтня 2017

11 жовтня в дію вступив закон про пенсійну реформу, який закріплює осучаснення пенсій та збільшення мінімального страхового стажу. Якщо перша новація є великим позитивом для тих, хто вже вийшов на...

Корупція в медицині – здоров’я за готівку

Корупція в медицині – здоров’я за готівку

20 жовтня 2017

За даними загальнонаціонального соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні інціативи імені Ілька Кучеріва» (http://dif.org.ua/) у вересні 2017 року, майже 72% українців вважають, що Україні потрібна медична реформа.

«В поліції лише 10% нових облич» - експерт ЦППР

«В поліції лише 10% нових облич» - експерт ЦППР

24 листопада 2017

За майже два роки з моменту створення Національної поліції ситуація в цій сфері суттєво не змінилась. Причина у відсутності системних змін, у половинчастості заходів і у масовому збереженні тих самих...

Про нас

Ми Науково-дослідницький інститут Європейської інтеграції та регіональних досліджень (НДІ ЄІРД) що є структурним науковим та навчальним підрозділом Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Будьмо на зв'язку:

Контакти

  rieirssite (@) gmail.com
  +380372 52 30 53
  +380372 55 71 82
  Вул. Нагірна, 7
Чернівці, 58001, Україна