Не виважені коментарі шкодять
– Склалося враження, що останнім часом всі стали політологами. Вмикаєш телевізор, і тут всілякі «арестовичі», «подоляки» та їм подібні коментують ситуацію в державі. Та через свою некомпетентність вони, нерідко, шкодять справі, чи не так, Анатолію Миколайовичу?
– Нині існує неабиякий запит на інформацію. Люди прагнуть знати: що відбувається? Чому відбувається? Чого чекати, на що розраховувати. І це не дивно, адже живемо в умовах війни, що триває з 2014-го, а з нинішнього – вона стала повномасштабною й інтенсивнішою. В цих умовах люди хочуть чути пояснення, бачити картину. Тому й з’являються ці політичні фігури, які по суті не є політологами. Тому й коментарі їхні не завжди виважені, а подекуди, справді, завдають певної шкоди. Говорити про їх фаховість у частині політики – це тема окремої розмови. Відбувається підміна понять і це не добре. У слухачів складається враження, що людина дає фахову оцінку, а це не так. Для того, щоб стати фаховим політологом, треба пройти певний професійний шлях. Є специфічні методології, необхідно постійно бути в курсі наукової думки. Політологія – це не розмови про політику, політологія – це вивчення політики в її історичному вимірі й обережне та виважене прогнозування майбутнього. Це нелегкий шлях, велике професійне служіння і більшість з тих, хто цікавиться політикою, не стає політологом, навіть якщо цікавиться цією темою зранку до вечора.
– Попри це, «плебс» охоче споживає мовлене. Як ото в росії, де настільки зазомбували населення, що люди бездумно йдуть помирати в Україну…
– Якщо інформація подається зрозумілою мовою, на власному рівні «плебса», то вона сприймається дуже добре, всмоктує, наче губка воду. Більшість каже, ти дивись який він молодець, адже думає і говорить аналогічно зі мною. Тому для професіоналів це виклик, їм необхідно уміти доносити розумні речі максимально доступною мовою. Для дилетантів існує спокуса говорити будь що, інколи навіть відверті дурниці, зате простою доступною мовою на підставі поширених думок. Їх слухають. Та сприйняття їхніх думок більшістю не означає істинності мовленого. Одна із моїх сусідок, наприклад, якось сказала, що у здачі Криму винні наші зверхники. Запитую її, у чому винні? Хіба ми напали на росію й вони вимушені були захищатися? Вона відповіла, що таке чула з телевізора. Я зрозумів, який канал вона дивиться. Трагедія в тому, що чимало людей сприймає інформацію не критично, не можуть у міру своєї освіченості й культури сприймати, співставляти, аналізувати, брати інформацію з різних джерел. Ми живемо в час потужної інформаційної війни, яка ведеться з більшою інтенсивністю, ніж на полі битви. Бо під її впливом руйнуються розуміння самого себе, впевненість, здатність вистояти і перемогти. Нині інформація – це не просто простір, не лише носій якоїсь новини, інформація – сьогодні зброя. Це почалося не сьогодні. Зомбування було під час Першої, Другої світової війни, зросло в рази під час «холодної» війни… Нині ж маємо абсолютно новий рівень інформаційних воєн. І коли людям не дають розуміння того, в якому світі живемо, що боронимо, проти чого воюємо, тоді й одержуємо кумирів.
Зачистка інформаційного простору
– Пригадую, під час анексії Донбасу і Криму у 2014 році на Буковину приїхав тодішній міністр інформації, наш земляк. Зібрав редакторів провідних ЗМІ й годину насолоджувався власним спічем. А про головне не сказав, як боротися з ворожими інформаційними вкидами. Тому ми й програли інформаційну війну росіянам. Погоджуєтесь?
– До 2014 року ми мали довгий період зачистки інформаційного простору України від національно-державницького змісту. Особливо яскраво це відбувалося при керівництві віктора януковича та миколи азарова. Хоча, вважаю, ця робота почалася з часів правління Леоніда Кравчука. Не кажу про їх особисту відповідальність. Вони або толерували, або не помічали того, чи не хотіли помічати. Всі знають, що телеканал «Інтер» створювався зумисне, і за ним стояли інтереси москви. Пригадаймо, що й на інших телеканалах напередодні повномасштабного вторгнення відбулася зміна власників. Зокрема на телеканалі ЗІК, «112 Україна», NewsOne. Це була свідома анексія українського інформаційного простору росією. Не проникнення, не поширення, а саме анексія. Тому й мали таку картину. Згадаймо потужні кампанії з їх екранів з протидії НАТО, європейській інтеграції. Тоді янукович з проросійських телеканалів віщав, що НАТО нам не потрібне. Мовляв, ми позаблокова держава і нам ніхто не загрожує. Під цим гаслом відбулося знищення Збройних сил України. Втрата інформаційного простору у 2013-2014 роках призвела до повної розгубленості. У той час уряд азарова відмовився від підписання асоціації з ЄС, чомусь розпочалося згортання євроатлантичного курсу. Вирішили поміняти його на східний євразійський. А це чітко російський вектор. Ця кампанія ретельно готувалася. По засобах масової інформації розкидалися темники про те, що в євросоюзі нас ніхто не чекає, що українське виробництво загнеться, що станемо жебраками в Європі аналогічно болгарам… Ці наративи поширювалися від регіональних до національних медіа. Ми тоді не готові були цьому протистояти. Але суттєві поправки вніс Євромайдан.
– Тоді з провідних телеекранів не сходили політологи типу Погребинського, які, власне й переконували нас, що євроатлантичний курс – шкідливий для України, що росія – друг і брат…
– Справді, такі побрехеньки часто звучали з телеекранів. Погребинський та багато інших обслуговували інтереси росії в Україні. Тим часом люди, котрі займали українську, проєвропейську і проатлантичну позицію у фаворі не були. Тепер вже підписана Угода про Асоціацію з ЄС, нам обережно обіцяють вступ до НАТО, але час упущений. Ми зазнали відчутних втрат.
– Рано чи пізно російсько-українська війна закінчиться нашою перемогою. Окупант піде, або ляже в землю: нашу чи свою. Чи можете спрогнозувати, добре ставлення до України у світу залишиться?
– Наш героїзм, наша стійкість та самопожертва, скажу відверто, здивували світ. Бо до початку війни, м’яко кажучи, Україна підійшла не підготовленою. По-друге, керівництво держави проігнорувало недвозначні попередження про ймовірний напад військ російської федерації на Україну. Попри це, відчутна допомога європейських країн та Сполучених Штатів Америки критично важливі для нас. Це стосується, зокрема, і зброї, і фінансової допомоги. Більше того, у цих непростих умовах Європейський Союз визнав можливим прийняти Україну кандидатом до свого товариства. Якщо ретельно проаналізувати, то риторику Шольца і Меркель важко порівняти. Нинішній канцлер Німеччини Олаф Шольц запевнив світ, що німці не тільки допомагатимуть Україні захищатися, але й інвестуватимуть у відновлення повоєнної економіки, як майбутнього члена ЄМ. А чого вартує формат «Рамштайн»? Куди б наша країна поділася без нього? Ця допомога є критично важливою і порятунком для України. Тепер щодо нашого майбутнього. Вочевидь, багато чого залежить від нас самих. Мало бути героями на фронтах, необхідно щоб наша країна продовжила йти шляхом демократії, стверджувала статус правової держави, поваги до міжнародних норм, щоб неодмінно стала флагманом європейської спільноти. Тоді всі розмови про те, що нас забудуть, відпадуть. Ясно, що українці мають іти самі, але мусимо йти з нашими партерами одним шляхом побудови мирної процвітаючої Європи, а не сміттєвої євразійської безвиході.